Славолюб-Алан Богач (george_bz) wrote,
Славолюб-Алан Богач
george_bz

Національне питання

Відозва
VI Віча Православних Вогнищан
від 09-10 травня 7517 (2009)року

«ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ»

1. Нація

В світовій історії минулі 100-150 років справедливо називаються століттям націоналізмів. Отже, маємо врахувати цей ідеологічний спадок, який перейшов до нас від попередніх часів, щоб убезпечити Родове Вогнище Рідної Православної Віри від періодичних внутрішніх потрясінь та зовнішнього тиску. Націоналізм, хоча цей факт усіляку маскується, залишається визначальним важелем світової політики. Відмінність полягає лише в тому, що у когось цей націоналізм має політичне забарвлення, а у когось етнічне.
Поняттям від якого відштовхується сьогоднішня світова і міжнародна політика це нація. Нагадуємо, що організація, яка об’єднує планетарну спільноту зветься – Об’єднані Нації (ООН).
«Нація» слово латинського походження, яке цілком і повністю відповідає слов’янському слову «народ». Тому його існування в наших мовах є недоцільним. Користуючись ним у відозві ми лише позначаємо штучно створювану через ідеологію спільноту людей.
Нація це соціальна група, яка формується елітою (групою мислителів, політиків, громадських діячів) на основі одного чи декількох родів, в результаті розширення та покращення суспільної комунікації та виробництва. Нація усвідомлює свою єдність за певними ознаками, які можуть бути в кожної нації різні: підданство династичному роду, політична або правова традиція, мова, релігія, громадянство, уявна спільність походження. Вказані, або інші, ознаки обґрунтовуються та підносяться на п’єдестал найвищих цінностей ідеологією, що зветься націоналізмом.
Доктор політичних наук О. Антонюк говорить про три основних сучасних теорії формування нації: етнічну, політичну та етнотериторіальну. Етнічний підхід розглядає націю як результат становлення етносу, пов'язаний з «політизацією» його суспільної свідомости. Прихильники політичної концепції нації вважають, що нації сформувались завдяки державі, яка виникла раніше, ніж відбулася культурна консолідація народу. Тобто нація є політичною спільнотою яку об’єднує територія, громадянство, економічні та політичні процеси. Етнотериторіальна теорія поєднує дві попередні і вважає, що становлення нації відбувається навколо корінного етносу, вироблених ним символів, мови але включило в себе частини різних етнічних груп. Так, наприклад сіверянські роди слов’ян належать нині до двох націй: української та російської; древлянські роди належать також до двох націй: української та білоруської і таких прикладів можна знайти ще багато.
Будь-яка концепція нації показує, що ця спільнота виникає на певному історичному етапі, а отже на певному історичному етапі може й зникнути. Нагадаємо собі, що вже були суспільні типи організації людей, які виникали і зникали: це клани та племена. Безперечно, чути та читати такі речі націоналісту нестерпно боляче. Але, насправді не все так страшно, як може уявити собі людина, яка пройнялась націоналістичними ідеями. В дійсності, ці ідеї, в основі своїй правильні.
Головне, що потрібно зробити в націоналізмі, - це перенести акцент ототожнення себе та певної людської спільноти з ознак зовнішніх на внутрішні. Для слов’ян це означає, що ототожнювати себе зі своїм народом потрібно за світоглядом і походженням, тобто особливостями розуміння Бога, світу, людини та расової приналежности.
Натомість, націоналізм ототожнює людину і спільноту за такими основними ознаками, як мова та громадянство. Тобто, африканець, єврей чи кавказець, прийнявши громадянство та перейшовши на мову корінного народу, стають членами відповідної нації. При цьому вони можуть спокійно залишатись іудеями, мусульманами чи безбожниками взагалі. При цьому, навіть представник найзапеклішої нації-ворога, прийнявши мову може стати зразком для наслідування в націоналізмі, наприклад росіянин Д.Донцов та поляк В.Липинський стали ідеологами українського націоналізму.
Безперечно, нині націоналізм намагається говорити про родове походження, а так званий «побутовий націоналізм» взагалі межує з крайньою расовою нетерпимістю. При чім, раса прирівнюється до нації, що є вершиною наукового невігластва.
Наприклад, в працях ідеолога українського націоналізму Ю.Липи центральним поняттям є «українська раса». Але в природі не існує ніякої української, російської чи навіть слов’янської раси – існує одна Біла (Арійська, європеоїдна) раса, що складається з кількох підгруп, з несуттєвими але стійкими відмінностями. При чому, ці расові підгрупи не обов’язково збігаються з мовними групами народів. Наприклад, серед українців є представники альпійської, нордичної та східно-балтійської расових підгруп. Люди з такими самими расовими ознаками (які включають і душевні якості) складають значну частину росіян, білорусів, поляків, та навіть народів неслов’янської мовної сім’ї.
Отже, нація є не тільки штучною, тобто історично минущою, спільнотою але й сам її нинішній концепт може призвести то розчинення народів і погіршення людської породи. Це означає, що світоглядні основи націоналізму мають бути кардинально переглянуті і ґрунтуватись на науковій базі та сутнісних, а не зовнішніх ознаках людських спільнот. Власне таке обґрунтування уже зроблене, при чім дуже давно, цим світоглядом є Рідна Віра. Націоналізм, який прагне не просто виживання, а примноження народу закономірно перероджується в Рідну Віру. Правильно буде казати, що Рідна Віра це і є справжній «націоналізм» слов’ян.
Розуміючи, що нація це таке об’єднання людей, яке рано чи пізно зникне, ми шукаємо ту спільноту, яка є стійкою, природною і надає людині сутнісних, а не лише зовнішніх ознак. Таким об’єднанням, звісно, є рід. Рід – це безперервний кровно-духовний ланцюг, який тягнеться від Праотця і Праматері в майбутнє, а у сьогоденні проявляється тим, що ми звемо родина. Рід і родина пройшли крізь віки, проміскуїтет (заборона на невпорядковані статеві стосунки та створення парної сім’ї) врятував людство від виродження, а нинішні намагання руйнування традиційної сім’ї загрожує тим самим виродженням.
Висновок:
Сучасні нації є уявлюваними, вигаданими спільнотами, які створюється елітами, кладучи в основу ідею протиставлення сусіднім родам, що призводить до розчленування та протиставлення частин єдиного народу. Природним суспільним об’єднання людей є рід. Роди об’єднуються в родові вогнища (держави), вогнища в народ, народи складають расу (породу), раси утворюють планетарне людство.

2.Слов’янство

Слов’яни, які не є родичами, вирізняються один від одного тільки тим, що кожен має своїх кровних родителів, тобто належить до свого роду, що з часів пізнього Середньовіччя відрізняється у нас прізвищем, а в старовину родовими символами. Усі інші ознаки, в межах Білої раси, є результатом особливого довкілля, харчування, способу господарської діяльності і при зміні останніх змінюються і антропологічні особливості.
Сьогодні слов’яни являють собою одну з найбільших мовних груп в Європі, складаючи 36,5% від всього населення та 41% індоєвропейської мовної родини Європи. Слов’ян, які складають собою єдиний народ, об’єднує мова, яка походить від однієї спільної, названої в науці праслов’янською, мови. Творцями цієї прабатьківської, священної для нас мови, були стародавні слов’яни. Вчені вважають, що праслов’янською мовою наші Праотці користувались ще 1300-1400 років тому, лише після утворились нинішні східно-, західно- та південнослов’янські її діалекти.
Стародавні слов’яни являли собою не тільки мовно-культурну спільність, а ще й володіли однорідними родовими (генетичними) ознаками. За ознаками коду ДНК стародавні слов’яни являють собою один рід. Тобто, слов’яни мають спільного першопредка та спільно мандрували Землею, що підтверджується наявністю в 60-70% слов’ян однієї і тієї самої мітки в Y-хромосомі (R1a1 гаплогрупа). Ці мітки є мутаціями в чоловічій статевій хромосомі. В жінок вона також присутня, але дещо в іншому зрізі. Від 45-ти до 70-ти відсотків слов’янських жителів Польщі, України, Білорусі та Росії належать саме до R1a1 гаплогрупи.
Наш рід утворився ще до того як виникла українська, російська, польська, білоруська чи інші слов’янські мови. Тому, в межах слов’янської мовної сім’ї, ототожнення себе з родом є більш важливішою ознакою ніж мовна приналежність.
Ми вважаємо Слов’ян єдиним народом оскільки в основі нашої мовно-культурної спільноти лежить один конкретний рід, першопредок якого передав основній масі слов’ян, досить чітку ознаку: мутації в певних нуклеотидах Y-хромосоми, яка зникне тільки в тому випадку, якщо слов’яни розчинять свою кров чужою, або проти нас буде вчинений масовий геноцид.
Родовими ознаками неможливо маніпулювати, їх значно важче змінити, на відміну від таких зовнішніх ознак як мова чи громадянство. Беручи мову, за визначальну, головну ознаку ототожнення людини зі своїм народом ми наражаємось на небезпеку безупинного подрібнення Слов’янства. Сучасні слов’янські розмовні мови є ніщо інше як говірки священної мови Праотців. Виділення їх в окремі підгрупи є дуже умовним. Наприклад, говірку українських і білоруських поліщуків відрізнити зможе тільки спеціаліст і те, лише тому, що в XIХ-XX століттях були складені літературні мови, які через книги, а тепер ще й ЗМІ, поступово впливали і змінювали місцеві наріччя.
За наявності великого бажання, фінансової та політичної підтримки на основі поліщуків, закарпатців, кубанців, новгородців, костромчан чи слобожанці можна створити нові слов’янські нації. І це виглядає геть не смішно, бо саме таким чином Слов’янство було розділене на існуючі 13 націй. Пригадаємо собі, що з початку ХХ ст. не припиняються спроби з закарпатських Русинів створити четверту східнослов’янську націю, а деякі гарячі козацькі голови оголошують себе не те, що окремим слов’янським народом, а взагалі не слов’янами.
Тому, вогнищани (православні рідновіри), розглядають Слов’ян, як один єдиний народ, що складається з сотень тисяч родів. Цей народ, в своїй більшості, має спільного першопредка, користується дуже близькими але самодостатніми літературними мовами, витворив духовну та матеріальну культуру, яка, маючи спільне походження, все ж відрізняється від інших Арійських народів.
Розуміючи усе вищесказане, глибоко усвідомлюючи, що культивування мовного націоналізму веде до ще більшого розшарування слов’янства, ми вважаємо за доцільне відродження на теренах наших країн слов’янської ідентичности, в основі якої має бути світогляд (Слов’янська Віра) та родове походження (приналежність до Білої раси).
Висновок:
Слов’яни являють собою єдиний народ, що походить від арійського кореня. Нинішній поділ нашого народу на 13 націй є закономірним результатом відчуження людини від Бога та зосередження уваги на зовнішніх, мінливих ознаках ототожнення людини з рідною спільнотою. Слов’янство наново постає і перероджується на прадавніх конах, які навчають, що дійсними родовичами є ті кого об’єднує Віра-Віда та Предки.

3. Мовне питання

З усього вищесказаного може скластись хибне враження, що мова має якесь упосліджене, вторинне чи третинне значення. Особливо гострої критики наша відозва зазнає зі сторони націоналістів від Рідної Віри, для яких мова конкуруючої слов’янської нації, як для бугая червона ганчірка. Адже, в Росії сформована громадська думка, що українська мова це штучний витвір за допомогою якого витісняється і знищується в Україні мова російська. Натомість в Україні сформована думка, що російська мова сама по собі несе загрозу українській культурі загалом, а українській мові зокрема.
Треба погодитись, що ці думки не позбавлені істини, адже справді в східній та південній Україні ведеться просто безглузда мовна політика, яке не тільки не привертає слов’ян до мови своїх Прабатьків, а створила атмосферу агресивного неприйняття всього українського. З іншого боку, дійсно, саме через російську мову приходить в Україну обездушена масова культура, а на Кубані і Ростовщині відверто задавлена козацька говірка.
Одночасно, забувається, що саме українська та білоруська мови зберегли те безцінне багатство барвистости та співучости мови Давньої Руси, які втратила сучасна російська мова. Забувається і те, що такі подвижники української культури, як І.Котляревський, Т.Шевченко, П.Куліш та багато інших не вважали літературну російську мову ворожою, писали нею значну частину або й більшість своїх творів. Російська мова, яка творилась не тільки росіянами, а й українцями та білорусами використовувалась в спільній писемній традиції. Давніше цю роль виконувала мова старослов’янська.
Літературна російська мова складена на основі говірок Північної Руси і не може бути зразком, чи обов’язковою розмовною мовою для всіх слов’ян. Намагання підігнати українську та білоруську під російський зразок завдало значної шкоди неповторности перших, а російська в Україні та Білорусі стала нічим іншим як «шокаючо-гакаючим» суржиком.
Виходячи зі сказано, ми вважаємо, що українська та білоруська мови повинні бути всесторонньо захищені та мати повноцінний державний статус. Ці мови повинні захищатись від латинізації, німчизни та новітньої американізації. Останнє, не менше, а можливо й найбільше, стосується російської мови. Поряд з тим, російська літературна мова має усі права для того аби продовжувати бути мовою спільної писемної традиції (яка не виключає, а передбачає розвиток української та білоруської писемности), мовою міжслов’янських з’їздів, зборів та нарад, а на світовому рівні, вона по факту залишається мовою міжнародного спілкування. Одночасно, підняття питання про двомовність вважаємо таким, що нагнітає протистояння і ворожнечу між слов’янськими родами.
Надзвичайно корисним і вкрай необхідним для становлення Слов’янської Віри є відродження священної мови Праотців. Опираючись на дослідження польського мовознавця М.Красуського («Древность малороссийского языка», 1880), найбільш наближеною до священної мови Праотців вважаємо мову українську. При цьому, священною є не сучасна українська літературна мова, а розмовна мова наближена до правопису 1929 р. Хоча і в ній маємо багато іноземних запозичень, яких М.Красуський в ХІХ ст. ще не міг знати та яких ми позбавляємось поступово.
Тому, кажучи «священна Руська мова», ми маємо на увазі живу розмовну мову України, яка разом з іншими слов’янськими мовами прислужиться для відродження священної мови Праотців. Допоки відаючі слов’яни не здійснили цього, в обрядах Слов’янської Віри використовуватиметься священна Руська мова, а також усі родові мови слов’ян. В обрядодіянні перехід на священну мову Праотців можливий тоді коли вона буде вивчена і опанована слов’янами. Адже, обряд має бути ясним і зрозумілим для людини, всі його елементи повинні відчуватись і серцем, і розумом.
Висновок:
Особливу увагу слов’янам потрібно звернути на вивчення та осягнення духовного змісту власних рідних мов, відродженням священної мови Праотців, яка є мовою обряду та спільної духовної традиції. Допоки вона не вивчена та відтворена в повному обсязі мовою обряду є священна Руська мова та усі мови слов’янських родів.

4. Націоналізм

Націоналізм може бути абсолютно різним, як будівничим так і руйнівним, в залежності від конкретно-історичних та політичних умов існування народів.
Поява націоналізму в Західній Європі була пришвидшена релігійною Реформацією. Тобто, утворенням християнських церков за національним принципом, як от лютеранської – в Німеччині, кальвіністської – в Швейцарії, англіканської – в Англії, Великий Собор 34 єпископів у Франції (1682 р.), гуситський рух у Чехії. Як слушно стверджує Ганс Кон: “...Реформація, особливо у формі кальвінізму, відродила націоналізм Старого Заповіту” .
Чітко можна розрізнити два типи націоналізму, що утвердились в Старому Світі. Ці два типи слушно названі націоналізмом створеним державою та націоналізмом народженим інтелігенцією. По-іншому, їх ще називають “політичним” і “етнічним” націоналізмами.
Епоха Просвітництва і вплив Французької революції поклали початок відродженню народної культури і зростанню її значимості на противагу культурі дворянській і церковній. Ідейні натхненники народних рухів, що орієнтувалися головним чином на селянську культуру, розробляли на основі одного або декількох прислівників уніфіковані стандартні письмові мови за зразком класичних, що сприяло злиттю малих етносів з великими.
У XIX–XX ст. хр. ери найбільш великі культурно-народницькі рухи перетворяться в національно-політичні, що висувають вимогу власної національної держави. Вони вважають етнічну націю справжнім «власником» нації-держави. Початок ХХ ст. ознаменувався сплеском боротьби за сфери впливу в світі. Націоналізм стає рушієм інтересів європейських держав, він охоплює, в різних своїх формах, політичні доктрини великих держав Європи. Ось як пише в 1927 р. про націоналізм у Франції французький філософ та історик Жюльєн Бенда: «Ставши народним, національне почуття дуже швидке перетворилося на національну гординю, на національну образливість» .
Зміни в змісті націоналістичних ідей призвели й до зміни організаційних утворень. Виникає цілий ряд націоналістичних організацій: “Величніша Британія”, “Італійська націоналістична асоціація”, “Аксьон франсез”, “Пангерманській союз” і ін. Саме ці організації показали рух національної ідеї в напрямку до первинної традиції. Широкого поширення набуває расизм та соціал-дарвінізм.
Поглиблення етнізації націоналізму, набуття ним рис расизму не було зупинене, а навіть посилене Версальським миром, укладеним після Першої світової війни. Національні рухи набували все більшого впливу. Пошук і поглиблення власної ідентичности закономірно вели націоналістичну ідеологію до питання національної віри, адже той факт, що християнство було віровченням інтернаціональним для ідеологів націоналізму було зрозумілим. Ці тенденції набули конкретних проявів відродження дохристиянської віри в Німеччині, Італії, Скандинавії, Прибалтиці, Польщі та Україні.
Отже, націоналізм, який проник в християнство, розколов його, надав національного забарвлення і, кінець-кінцем, призвів до народження в свідомості національної еліти ідеї відродження народної віри. Нажаль, на певному етапі злившись з християнством, націоналізм перейняв від нього деякі лихі риси, як то: нетерпимість, поділ людей на свої та чужих, увага до зовнішніх ознак, а не внутрішнього стану людини. Тому, сьогодні такий націоналізм просто шкідливий і стримує розвиток, примноження та єднання слов’ян. Цей тип «християнського» націоналізму вчить роди чинити на противагу більш успішнішому сусіду, його точним виразом є приказка: «Аби як, головне щоб сусідові зле». Виховання родів здійснюється не на віковічних звичаях, а на ідеї протиставленню ворогу. В такому протистоянні збіднюється мова, культура та обрядовість.
Висновок:
Нашим націоналізмом є Родолюб’я слов’янське (Рідна Віра), яке оперте на такі ознаки як віра в Слов’янських Богів, любов і справедливість, шанобливе синівське ставлення до Природи, приналежність до Білої раси, збереження і використання родової (рідної) мови, багатодітність, культ Предків.

5. Расова свідомість та расизм

Слід одразу зазначити, що расова свідомість та расизм, явища цілком різні, хоча походять від одного поняття - «раса». Расою є спільнота людей, що об’єднуються за стійкими тілесними та душевними ознаками. З точки зору світогляду та мовознавства, расою можна вважати тільки Аріїв, бо саме слово «раса» означає «білий», «чистий». Але, сьогодні це слово застосовується до усіх порід людей.
Нажаль, в 20-40-их роках ХХ ст. хр. ери етнічний націоналізм, в пошуках додаткових ознак ототожнення людини з нацією, мав лихо втрутитись в сферу расології. Науку, на догоду нацистів, було перетворено в політику і расову свідомість просто підмінили войовничим, нетерпимим націоналізмом. Ще раз наголошуємо, що такі поняття, як німецька раса, українська раса та навіть слов’янська раса є безглуздими та ненауковими. Нацисти поставили знак рівності між науковим поняттям «арійська раса» та «германська раса». Натомість расологи перед війною пояснювали діячам Третього Рейху, що німці расово не однорідні, що Арійська раса представлена практично серед більшости народів Європи та частково в Азії і Америці.
Натомість, нацизм, використавши расову термінологію породив жахливе явище європейського расизму, тобто расової дискримінації та геноциду за расовими і національними ознаками.
Все це категорично відкидає расова свідомість! Головною метою людини є покращення своєї раси, а не винищення інших. Расова свідомість це світогляд, відповідальність перед тисячами поколінь Предків та глибоке усвідомлення майбуття нащадків. Усвідомлення чи байдужість до своєї раси це тільки питання совісті, не більше, але й не менше. Що робити зі своєю кров’ю є особистою справою кожної людини. І тільки совість каже вогнищанам одружуватись в межах своєї раси. До того самого ми закликаємо усе людство.
Медикам та генетикам чудово відомо, що расові відмінності людей є настільки суттєвими, що змішання призводить до погіршення людської породи. Лікар, позбавлений комплексу політкоректності завжди попередить молодят, представників різних рас, що їхньому можливому потомству загрожує велика ймовірність вроджених тілесних та душевних хвороб. Особливо яскраво ознаки виродження проявляються в другому поколінні нащадків.
Відмічаємо, що використання нами поняття Арійська раса є цілком закономірним і має значно більше підстав, ніж незграбне «індоєвропейці». По-перше, тому, що не всі європейці належать до великої Білої раси. По-друге, не всі європейці використовують так звані «індоєвропейські мови». По-третє, додаток «індо» взагалі виглядає кострубато, бо Індія населена в основному австралоїдами, які так само, в більшості використовують не «індоєвропейські» мови.
Висновок:
Расова свідомість відкидає і вважає усі форми расової дискримінації ознакою безглуздя та безбожжя. Расова свідомість закликає до відповідальності перед духовним та тілесним спадком наших родів, яка проявляється покращенням породи білої людини, через відмову від расового кровозмішення, вживання алкоголю, тютюну та наркотиків, духовне радення та тілесну самозарадність.

6. Держава

Здавна слов’яни мають звичай до крайового об’єднання, відкидаючи імперські державні форми. Починаючи з 61 ст. (6 ст. хр. ери) іноземні літописці повідомляють про існування кількох Славій в різних частинах Європи – на Балканах (Берзитія, Драгувітія), в Центральній Європі (Само), в східних і західних слов’ян (Антське царство, Склавінія). Одночасно, ці автори, як один пишуть про те, що анти, склавини, венети, серби, хорвати є одним народом, говорять однією мовою, спільно ведуть війни проти своїх ворогів та укладають мир.
Існування кількох слов’янських держав, це запорука свободи родів та убезпечення від узурпації влади. Це явний прояв кону про єдність і багатопроявність світу. Бо маючи різні держави слов’яни тримались родової єдности, разом несучи віду в світ та обороняючись від чужинців.
Головне, що повинен здійснити слов'янин сьогодні – це прибрати кордони між нашими родами в серцях і всіма силами наповнювати свою державу Слов’янським Духом. Взаємини між слов’янами не завжди були мирними, траплялось таке що поставав брат на брате, лилась кров родовичів. Не здійснивши переоцінки таких подій минулого марно сподіватись на єдність і порозуміння. Слов’янам потрібне саме порозуміння, а не компроміс, до якого закликають політики, адже компроміс це стан коли кожен залишається при своїй думці і спільної мети немає.
Слов’янський рух є рухом державницьким, ми підтримуємо усі благі починання наших держав, особливо в напрямку відродження первинної традиції та налагодження братерських стосунків між слов’янськими країнами.
Одночасно, ми бачимо і відмічаємо напрямки в політиці нинішніх керманичів, які несуть шкоду народу. Зокрема, це суспільний безлад, злиденність основної частини народу та заможність купки багатіїв; падіння рівня освіченості слов’ян; нехтування звичаєвими нормами виховання молоді; споювання народу та байдужість до проповідування тілесної і духовної розпусти через ЗМІ; поклоніння чужій духовності та замовчування багатющої Відичної культури слов’ян; утиск Слов’янської Віри та нехтування правами рідновірів.
Тому, вогнищани вважають за потрібне, правовим шляхом змінити ситуацію в слов’янських країнах. Ці зміни повинні буди здійснені самим народом і тільки в конституційних межах.
Найперше – зміна системи влади, замість існуючих трьох гілок, повинні діяти п’ять: духовна, світоглядна (ідеологічна), законодавча, виконавча та судова. Також повинна бути проведена адміністративна реформа, замість 4-рівневої сходоверші (місцева громада – районний центр – обласний центр – республіканський центр), має бути створена 3-рівнева (місцева громада – крайовий город – столичний город). Найкращою формою правління вважаємо Родову Державу, на чолі якої стоїть виборний Князь (Гетьман). Виборче право мають слов’яни, що народили та виховують, чи взяли на виховання і утримання, дітей. Відмова від виконання батьківських обов’язків тягне за собою позбавлення виборчого права. Земля знаходиться у власності народу і не може бути предметом торгівлі, безпосереднє володіння землею здійснює той хто її обробляє, облагороджує чи доглядає.
Висновок:
Слов’янство це духовна, світоглядна, генетична та мовна спільність родів, що створили і проживають більш як в десяти країнах Європи. Родове Вогнище Рідної Православної Віри є духовною держаною Слов’ян, яка з повагою і шаною ставиться до законно встановлених урядів слов’янських країн. Всі добрі починання державотворців, що посилюють братерство, духовність і суспільну справедливість, благословенні слов’янськими Волхвами.

Tags: національне питання, націоналізм
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments